Виходиш на вулицю, а там – весна! Довгождана, омріяна скутими лютим морозом вечорами, світла своїми святами і велична своїм дивом воскресіння. Виходиш і радісно вдихаєш на повні груди прогріте сонячними променями й наповнене першими весняними пахощами повітря… На зупинці багато людей, але й маршруток не менше – на всіх вистачить. А просто під ногами, витягнувши всі свої чотири лапи, лежить собака. Мабуть, теж гріється на сонці. «Цих собак розвелося, немає вже де людям пройти», – бурчить якась тітка, обережно переступаючи через песика й поспішаючи до своєї маршрутки. Каблуком вона наступає просто тварині на хвіст, але та не рухається. Дивно. Придивившись, як слід, стає зрозуміло – песик мертвий. Неподалік у кущах лежить ще одна собака – чорний, тому одразу не помітний, – добре, цього хоч подалі з очей прибрали. Інтуїтивно відводиш погляд від страшного видовища. На іншому боці вулиці теж собака – ще живий. Але судячи з того, як він, неприродно вигнувши голову до землі, хавкотить, лишилося йому недовго…
Повітря більше не радує своїми пахощами. Сонце, яке освітлює цю картину у всій яскравості, раптом стає ворожим. Хочеться втекти подалі з цієї зупинки, з цієї вулиці, повної вмираючих тварин, із цього міста… Ось вона – весна по-кіровоградськи.

Чому ми, живучи у 21 столітті, у майже європейській країні повинні приймати нав’язані владою «печерні» принципи та стереотипи поводження з тваринами, які відкидають нас на десятки кроків від цивілізації. Можливо місцеві можновладці відчувають ностальгію за радянськими часами, коли безпритульні тварини теж знищувались, але ж тоді принаймні не робилося це так відкрито та цинічно. Або ж відіграє роль закладене з молоком матері «співчуття до живої істоти», а точніше його повна відсутність. Або…
І владі вочевидь байдуже, що значна більшість кіровоградців проти розповсюдження жорстокості і прагнуть, аби в нашому місті були створені умови для цивілізованого співіснування людей і тварин. Вона, тобто влада, продовжує нехтувати законами й досвідом європейських країн, втілюючи лише їй одній зрозумілі й напевне виправдані шляхи розв’язання проблеми безпритульних тварин – їх масово отруюють, розкидаючи по вулицях міста отруєну їжу.

Наш Черныш-найденыш с новым хозяином быстро подружился.

Наш мер уже не раз заявляв, що «живе у європейському місті», маючи на увазі, очевидно, Кіровоград. Не беремося сказати, як там їм, мерам, живеться, – можливо, й справді так, як у Європі, що цілком імовірно за умови створення Європи в окремо взятому «особнячку».
Давайте краще поцікавимося, чи схожий наш Кіровоград на європейське місто у тих людей, які зі сльозами розповідають, як на їхніх очах страждають перед смертю отруєні тварини, і як вони тепер бояться вийти на вулицю із власними собаками – адже отрута розкидана де завгодно: і там, де гуляють домашні тварини, і там, де граються діти.
Або давайте спитаємо про це у 5-річної дитини, яка, побачивши у дворі «хворого собачку» (тобто того, що здихає – прим. дорослого), носить йому баночки з водою і кефіром; чи в її мами, яка стійко намагається давати логічні пояснення, але на питання «ЧОМУ собачку отруїли?» так і не в змозі знайти відповіді…

Лордушка с новыми хозяевами

Нещодавно у газеті «21 канал» була опублікована стаття під назвою «Рятуймося від скажених собак», де кореспондент М. Зарудний писав про те, що на Новомиколаївці було помічено собаку із піною біля рота та з порушенням координації. М.Зарудний, опираючись на почерпнуті з дитячих страшилок знання, робить шокуючий висновок – цей собака був скаженим! Хотілося б проінформувати вищезгаданого кореспондента, що симптоми, які він бачив, є ознаками отруєння сильнодіючими отруйними речовинами, що призводить до загибелі тварини у страшних муках. До того ж, протягом останнього півріччя мешканці Кіровограда бачили десятки таких «скажених» собак по всіх районах міста.

Батыр с любящими хозяевами

Тому, на майбутнє радимо таким кореспондентам: перш, ніж поширювати через ЗМІ чутки про випадки сказу, провокувати паніку серед населення, варто звернутися із запитом до відповідних державних установ з метою отримання об’єктивної інформації.
Коли у нашому місті протягом двох місяців працювали міжнародні спостерігачі, вони були м’яко кажучи шоковані позицією влади щодо «вирішення» проблеми безпритульних тварин, нехтуванням українським законодавством та правами городян. Іноземців здивувало те, що у такому великому місті, як Кіровоград, немає жодного притулку для тварин, у той час, коли проблема стоїть так гостро.
У Європі з цією проблемою давно розібралися – людським, а не звірячим шляхом. У кожному місті є спеціальні притулки, створені на кошти міської влади (а це не такі вже й великі кошти, якщо порівнювати із щорічними затратами на знищення тварин). На території притулку працюють субсидійовані державою ветеринарні кабінети, де проводять обов’язкову стерилізацію та вакцинацію виловлених на вулицях тварин. Далі частині тварин знаходять господарів, інша – повертається на попереднє місце перебування. При цьому обов’язково чіпляють на тварину ідентифікаційну відмітку – наприклад, сережку чи нашийник. Такі тварини ніколи не матимуть потомства, при цьому територію, на якій вони живуть, вважають своєю і не пускають туди нових собак, лисиць і пацюків. Тварини з невиліковними хворобами або несумісними із життям вадами, гуманно присипляються ветеринарним лікарем.

Они все-еще ищут свой дом и своих любяших хозяев..

Так і хочеться вигукнути – хіба це так складно? Чому в нас так не може бути? Невже в них там люди добріші?.. Але ж ні, погляньмо навколо – такі ж хороші люди, може, навіть, привітніші. Чому ж ми довели наше місто до такого?..
Єдина в місті організація захисту тварин «БІМ» вже другий рік «б’ється» над питанням створення притулку й стерилізаційного пункту для бездомних тварин у Кіровограді. «Б’ється» із кам’яними стінами байдужості чиновників, із позицією мера, яка полягає в тому, що «витрачати у такий складний час кошти на тварин – аморально». (Мораль, як бачите, для Володимира Тихоновича досить широке поняття, якщо вона дозволяє труїти тварин на очах у дітей, витрачаючи при цьому чималі бюджетні кошти). Із самого початку люди, які створювали «БІМ», хотіли допомогти вирішити цю проблему, яка турбує виключно всіх мешканців міста – як тих, хто любить тварин, так і для тих, кому вони заважають.

Але що таке «БІМ»? Це десяток людей, які не мають ані свого офісу, ані джерела фінансування, – у них є лише ентузіазм і бажання хоч щось робити, щоб допомогти і людям і тваринам. Вишукуючи вільні хвилини між роботою і сім’єю, вони прагнуть знову і знову донести до можновладців свої пропозиції щодо вирішення нагальної проблеми, звернути їхню увагу на неефективність і жорстокість старих методів. Вони пропагують гуманізм та відповідальне ставлення до тварин, намагаються виховувати у дітей милосердя та співчуття до живих істот, їхні телефони не вщухають ні в день, ні в ночі через скарги й прохання людей про допомогу. Вони намагалися на власні кошти стерилізувати тварин і відпускати їх на колишні місця під нагляд опікунів, але.. для живодерів немає різниці – стерилізована вона чи ні, скільки людської уваги приділено цій тварині та як складно було назбирати кошти на операцію. Вони щодня намагаються знайти господарів для покинутих напризволяще тварин, і радіють за кожну врятовану живу істоту. І хоча таких щасливців вже більш як дві сотні, це не є виходом із ситуації, тому що не вирішує проблему по суті. А всі ці прагнення зводяться на нуль, з огляду на цілковиту байдужість влади та відверте ігнорування громадської думки.

Шановні мешканці міста, приєднуйтеся до Кіровоградської міської організації захисту тварин, задля вирішення цієї великої спільної проблеми. Цікавтеся в посадовців міськвиконкому, чому, незважаючи на постійне знищення тварин, їх не стає менше на вулицях міста. Чому із року в рік ми із своїх гаманців оплачуємо заробітну плату чиновників, а їхні дії не є результативними. Оживайте, розплющуйте ширше очі, пускайте в серце тепло – все ж таки весна надворі!
Координати КМГОЗТ «БІМ»: www.bim.kr.ua ; e-mail: info@bim.kr.ua
тел.: 067685-41-68; 050977-99-91; 066154-38-44; 050511-98-24